Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/270

Цю сторінку схвалено

Одарка (до Катрі). А що? Ти не йняла віри! Не йняла віри!

Катря. Та зажди-ж, Одарко, — нехай вона все розкаже… не перебивай… (До Марини). Ну й яке-ж воно — з хвостом, чи з рогами?

VIII.

Одчинилися відразу двері, і в хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка. Степанко тільки крехче і міцно держить у руках свої цяцьки.

Петро. Ой, боже мій! Ой, рятуйте мою душу! Двері, двері запирайте швидче!

Дівчата (всі разом). Що таке? Що?

Петро. Мара гналася за мною, аж до самих дверей!

Катря. А заждіть, я побіжу, побачу!

Швидко біжить із хати.

IX.

Петро спускає додолу Степанка, який зараз сів долі і почав гратися з своїми цяцьками. Марина біжить дивитись до вікна. Одарка бігає по хаті, озираючись на всі боки.

Одарка. Ой, мара — мара — мара! Ой, беріть швидче лопату, рогач, віник, поліно, макогон! Ой, коли-б-же дав бог, щоб вона не втікла од нас, голубонько, щоб я хоч роздивилася на неї.

Петро (плаксиво передражнює її). „Голубонько“. От розумна, так розумна! Сядь та сиди!

Одарка. А як-же — оце я тебе так і послухаю!