рогач

рогач

Рога́ч, ча́, м. 1) Ухватъ. Чуб. II. 140. Нагодують калачем, та і в спину рогачем. Ном. 2) = Рогаль 1. Як не дасте калача, — займем вола рогача. Чуб. III. 458. 3) = Олень. Вх. Пч. II. 6. 4) Жукъ-олень. Lucanus cervus. Вх. Пч. I. 6. Ум. Рога́чик.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924