Сторінка:Александр Дюма. Три мушкетери. 1929.pdf/216

Цю сторінку схвалено

Обидва приятелі пішли тоді до Атоса, що, бувши вірний своїй клятьбі не виходити з дому, наказав принести до себе обід. Він був чудовий знавець гастрономії, і тому Д'Артаньян і Араміс не суперечили й доручили йому цю важливу справу.

Прямуючи до Портоса, вони на розі вулиці Бак спіткалися з Мускетоном, що з жалібним видом гнав мула й коня. Д'Артаньян скрикнув з подиву, змішаного з радістю.

— Це ж мій жовтий коник! — згукнув він. — Арамісе, подивіться на цього коня!

— Та який же він миршавий, — вимовив Араміс.

— Дорогий мій, це той самий коник, на якому я приїхав до Парижу.

— Які Пан знає цього коня? — спитав Мускетон.

— Він дуже оригінальної масти, — сказав Араміс. — Я ніколи не бачив шерсти такого кольору.

— Це так, — відповів Д'Артаньян, — тому то я й продав його за три екю, і таку ціну дали, звичайно, за його масть, бо ввесь він не вартий і вісімнадцяти ліврів. Та яким чином, Мускетоне, цей коник опинився в твоїх руках?

— Краще вже й не кажіть, пане, — відповів слуга. — Цю жахливу штуку утнув чоловік нашої герцоґині.

— Як саме, Мускетоне?

— Ось бачите, нас обдаровано ласкою одної знатної дами, герцоґині Де… Вибачте, пан наказав мені бути скромним. Вона примусила нас прийняти маленький подарунок: чудового еспанського огира й андалузького мула — просто диво. А чоловік її, довідавшися про це, перейняв дві тварини, що вже були відряджені до нас, і замінив цими двома огидними шкапами.

— Які ти й женеш назад, — додав Д'Артаньян.

— Так, — відказав Мускетон. — Ви ж розумієте, що ми не можемо прийняти такі коні, замість тих, що їх нам обіцяли.

— Звичайно, ні, чорт побирай, дарма, що я дуже хотів би побачити Портоса на цьому жовтому конику. Тоді б і мені було видніше, як виглядав я сам, коли їхав до Парижу. Та ми не затримуємо тебе, Мускетоне, іди виконуй накази свого пана. Він у себе?

— Так, пане, — відмовив Мускетон, — але в дуже поганому гуморі.

Мускетон одвів мула та коня до жінки судового, а Портос при першому же побаченні з нею вчинив їй бурхливу сцену.

— Адже нікому не заборонено шукати що подешевше, — відповіла жінка судового, намагаючися виправдатись.