Не зайшов в хату. Дивився в вікна і причувалося йому, як діти лебеділи:
— Тату! Сцо ви нам плинесли з міста?…
І причувався знайомий-любий голос Марії:
— Семене! Чого ти небоже не йдеш вечеряти?…
Але це тільки причувалося, бо кругом царіла пуста тишина осінньої ночі. Семен вже чужий цій хаті, ой Семен чужий і одинокий, як палець…
Повернувся і хильцем зайшов в стодільчину.
|
|
Громом пролетіла ранком по селі вістка:
— Семен Зарічний повісився!
І мала хатина Матвія Шавали знову вповилася смутком. А Матвій стояв біля посинілого-холодного тіла Семена, бився кулаком в груди і болісно, не своїм голосом кричав:
— Це через мене! Через мене!…
Аж люди відтягали його в бік.
І безталанного Семена похоронили. Без попа, бо піп відмовився хоронити самовбійця. Тихо-тихенько віднесли його на цвинтар і закопали в самому кутку, далеко від инших могил.
Такий тихий був похорон Семена, як його життя і смерть. І присипали його тіло землею в найпоганіщому місці, ніби вмисне хотіли, щоби й по смерти був він один. Бо таке право для вішальників. Та Семен вже не дбав. Від чорних думок втік в чорну землю і не чув, як його діти допитувалися:
— Цого насого тата забили в склиньку і кудись понесли?…
