батькові, жили тільки три брати, між ними я найстарший; наймолодша сестра померла. По матері з вітчимом осталась сестра, з мачухою у вітчима дітей не було. Тепер ми всі вже „на своїм хлібу“, т. є. всі три брати жонаті, і сестра замужем; у середнього брата й сестри є по двоє, а в мене й меншого брата по троє дітей. В р. 1875 я видержав „матуру“ (генеральний екзамен гімназіяльний) і перейшов на університет до Львова. Тут я вступив до „Академического кружка“, приваблений туди видаваним „Другомъ“, з котрого редакцією я був у переписці ще з гімназії. В „Друзі“ від 1874 р. почали друкуватися мої вірші, а прийшовши до Львова, я почав для тої газети писати повість „Петрѣи и Добощуки“. Але тут годиться сказати кілька слів про початок і характер мойого писательства. Почав я писати — віршем і прозою — дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі й поети, хоч один одного дуже не любили. (Турчинський повстанець і патріот польський, автор скучних драм „Kiejstut і Mojmir“, досить інтересної казки „Poema о czarnobrewcu“ — ліпший критик і знавець літератури польської, автор цінних розборів Міцкевичевих Dziadów, Walenroda і Grażyny). Заохотив мене до писательства також примір товариша Ізидора Пасічинського, Котрий ще в нижчій гімназії почав друкувати свої вірші в „Учителю“, „Русской Радѣ“ і „Ластовцѣ“. Верхратський ставив його вірші дуже високо. Другий товариш Дмитро Вінцковський, також поет, ходив кількома роками вище мене, і тільки його слава доходила до мене та його скучна гексаметрова поема „Попадя“, котру я читав набожно, але в котрій не міг найти смаку.
В нижчій гімназії я читав дуже мало. Перша книжка друкована фонетикою, що попалась мені в руки, то було львівське видання „Переяславської ночі“ Костомарова, але я не зрозумів ані язика, ані річи. Так само не розумів я „Русалки Дністрової“, котру мені визичив був Верхр. За то Шевченка (львівське видання), також визиченого від Верхр., я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!). Ще в нижчій гімназії я почав збирати пісні народні, спершу від моєї матері, а після і в Дрогобичі розпитував свідущих людей (ремісників і т. ін.), так що швидко мав мілко списані два товсті зшитки, вміщаючі 800 нумерів — правда, в значиій