Словянські народні казки/Ведмідь та лисичка
| ◀ Неслух'яні козенята | Словянські народні казки пер.: В. Старий Ведмідь та лисичка |
Чого собака лихий на кішку? ▶ |
|
Якось одного разу прокинувся ведмідь в своїй лісовій берлозі й почув, що йому дуже хочеться їсти. От він собі й каже:
— Що ж маю тепера робити? Вилежатись — то я вже досить вилежався, тепер як би ще щось трапилося й на зуб!
Витягся потім кілька разів, виліз із нори й озирнувся навкруги: куди й що? Поки ж він ото так сюди-туди оглядався, — назустіч йому лисичка. От її тільки ведмедеві й не вистачало: враз вхопив у свої лабети! Держить її лапами за карк та й каже:
— Гей, лиско, лиско! На цей раз прийшов тобі кінець. Я оце добренько виспався, проголодався, а ти вскочила мені перша просто в лапи. Мусиш бути мені на снідання!
— Ой, дядечку ведмедику! — почала лисичка ласкаво та звичайненько, ніби то вона й ні трішки не злякалася, — чи то ж тобі охота ламати на мені свої зуби? Та ти ж бо тільки глянь на мене, адже ж я всього й маю, що саму шкуру та кости! Я нещодавно привела дитинчат; дома чекають на мене аж троє моїх щеняточок. Чи то ж добре було б у тебе на серці, коли б з-за якогось там нещасного твого сніданку мусило аж тройко загинути з голоду?!
Ведмідь щось пробурчав собі під ніс, але лисички з пазурів не випустив. Лисичка почала його знов умовляти:
— Чи знаєш що, дідусю? Я тобі покажу щось краще на снідання. Та ще й сама допоможу неодмінно добути. Ось, коли хочеш, то ходи лишень зараз зі мною!Ведмідь, прочувши про кращий сніданок, промовив:
— Звісно коли щось ліпше, то чому й ні!
І одразу пішов вкупі з хитрою лисицею.
Ну, добре.
Було вже перед світом, але ж повний місяць ще ясно світив на небі. Лисичка повела ведмідя з лісу просто до села. Під селом спинилися біля колодязя.
— Бачиш, — каже вона ведмедеві, нагинаючись через цямрину — ведмідь нахилився й собі, — чи бачиш там, на дні криниці отой кружалок сиру?
— А ну, покажи, покажи швидче!
І так закортіло ведмедеві того сиру, що він відопхнув лисичку від цямрини, аби самому краще заглянути в колодязя.
— Позавчора увечері приходила я сюди за курчатком, — росповідала потім лисичка, — пильнувала тихесенько за курником й сама своїми очима бачила, як селянин ховав до колодязя отой сир.
Ведмідь, як таке зачув та ще й справді побачив на дні колодязя кружало, забув про все на світі, аби тільки йому допастись до сиру. От він і каже лисиці:
— Лізь мені цю ж мить по той сир!
— Добре, я полізу, — відказує лисичка, а сама вже заздалегідь надумала, як найкраще замазати ведмедеві очі. — Я, — каже, — полізу, од же ж тільки я вже бачу, що одна я такого діла не підважу, мусиш і ти мені допомагати!
Ведмідь щось пробурчав, але до пуття нічого не промовив. Лисичка потім швиденько влізла в цебер, а ведмедеві росказала, що й як: мав він крутити ва́ла й помалу спускати цебра.
Ведмідь крутив, крутив, але ж цебер ні з місця: так і зостався, як був, над цямриною.— Е, так нічого не вийде! — закрутила лисичка головою. — Я ж таки вже наперед тобі говорила, що в мене тільки шкура та кости. Ото ж я на той цебер занадто легка. Нічого з того не буде, коли з тобою не поміняємося! Ти тяжчий за мене, то й улізь тепер у цебро, а я буду тебе спускати. Коли вже там, внизу візьмеш кружало, поторгай цепом, то я тебе й витягну на-гору… Тільки ж я тобі ще ось що скажу, — додала лисичка таким щирим-щирим голосом, щоб їй ведмідь і зовсім поняв віри, — як тільки ти вернешся з сиром, то даси й мені шматочок про моїх тройко діточок, щоб мали й вони гостинчика.
Ведмідь на те буркнув, що дасть. Ще раз уважно подивився через цямрину, де саме лежить те кружало, й гуп до цебра! Тоді лисичка пустила ключку, що тримала мо́туза, — вал тільки торг-торг! — і ведмідь з цебром полетів у глибиню.
Потроху розійшлося по воді два-три ко́ла, а потім вода зійшлася над ведмедем на віки-вічні…
Й життя стратив, й сиру не здобув, бо ж йому та лукава лисичка показувала не кружало сиру, а місяшне коло, що відбивалося на дні колодязя, мов у дзеркалі…
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|