Словник української мови (1937)/діравий
| ◀ діра | Словник української мови Д діравий |
дірка ▶ |
|
Діра́вий, а, е = Дірявий.
Ді́рка, ки, ж. Дырка. Будь мудрий: налатай маленьку латку на велику дірку. Ном. № 9909. Ум. Ді́рочка. Мет. 298. Без мене і дірочки малої нікому затулить. Ном.
Діркува́тий, а, е. Имеющий много дыр, дырчатый, ноздреватый. НВолын. у. Дуже діркуватий хліб з сеї муки, — не знати, чого воно так. Каменец. у.
Ді́рочка, ки, ж. Ум. от дірка.
Дірча́віти, вію, єш, гл. Ноздреватеть. Сніг м'якшає, лід дірчавіє… весною дише. Мин. ХРВ. 292.
Діря́вий, а, е. Дырявый. Дірява верета все поле закрила. Ном., стр. 300, № 371. Дірявого горшка не наллєш. Ном. № 4756. Пазуха була дірява. Грин. III. 655. Рудч. Ск. I. 153.
Діря́вити, влю, виш, гл. Дырявить.
Діря́вка, ки, ж. = Друшляк 1. Вх. Уг. 236.
Діскува́тися, куюся, єшся, гл. Искать, хлопотать. Пропав віл, не дуже за ним і діскуються. Черкас. у.
Ді́сне, нар. = Дійсне. (Действительно, именно). Так воно дісне єсть, як вони тобі сказали. МВ. II. 12