Словник української мови (1937)/дідизний
◀ дідизна | Словник української мови Д дідизний |
дідик ▶ |
|
Діди́зний, а, е. 1) Унаследованный от предков, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126. 2) Очень старый. А той Грива був старий, дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201).