Словник української мови (1937)/дукач

by Борис Грінченко

◀ дукат

Словник української мови Борис Грінченко Д дукач

дуксати ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дука́ч, ча́, м. 1) = Дукар. К. Псал. 22. Іде багач, та йде дукач, п'ян валяється, з козацького отамана насміхається: за що тая голотонька напивається? Мет. 449. Чужі пани дукачі держать людей до ночі. Чуб. III. 237. 2) = Дукат 2. Чуб. VII. 426. Гол. Од. 22. Сим. 10. Ум. Дука́чик. І внучатам із клуночка гостинці виймала: і хрестики, й дукачики, й намиста разочок Ориночці. Шевч. 112.