Словник української мови (1937)/дріб'язок
| ◀ дріб'язкий | Словник української мови Д дріб'язок |
дрівця ▶ |
|
Дрі́б'язок, зку, м. 1) Мелочь, мелкие вещи. Оце забув купити олії. Стільки дріб'язку було, що як його й не забути: купи солі, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш щонебудь, випаде з голови. Киев. у. 2) Маленькие дети. Там того дріб'язку повен запічок. 3) Мелкий скот. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб'язку як піску. Лавр. 77. 4) На дріб'язок, на дріб'язки поби́ти. Побить на мелкие кусочки. Грин. II. 243.