Словник української мови (1937)/дружко
| ◀ дружків | Словник української мови Д дружко |
дружкувати ▶ |
|
Дружко́, ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; он распоряжается свадьбой. МУЕ. III. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: «старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. I. 14. Ум. Дру́женько, дру́жонько. Грин. III. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. Нп.