Словник української мови (1937)/дружити
| ◀ дружина | Словник української мови Д дружити |
дружитися ▶ |
|
Дружи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Дружить. 2) Поступать по-дружески. Другу дружи, а другого не гніви. Ном. № 9531. 3) Женить или отдавать замуж. Мил. 218. Тому сина женити… тому дочку дружити. О. 1861. XI. Св. 30. 4) — собі́. Брать в жены. В тебе сини в царя служать, царівочку собі дружать, в царя дочку заручили та й додому пригостили. Гол. IV. 551. Ум. Дружи́тоньки. Мої любі вечерниченьки! Вже ж бо мі на вас не ходитоньки, з панянками не дружитоньки. О. 1862. IV. 4.