Словник української мови (1937)/достоту
| ◀ достотно | Словник української мови Д достоту |
достоювання ▶ |
|
Досто́ту, нар. Точь-в-точь. Вона дивилась на жовте й підсиняне батьківське лице… і злякалась, думаючи, що колись такий достоту буде її чоловік. Левиц. Пов. 279.