Словник української мови (1937)/доконечне

by Борис Грінченко

◀ доконатися

Словник української мови Борис Грінченко Д доконечне

доконечний ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Доконе́чне, нар. Обязательно, непременно. А той доконечне щоб співати. Чуб. Та він доконечне був у селі. Уман. у. Доконечне треба. О. 1861. VI. 77.