Словник української мови (1937)/довіяти
| ◀ довічно | Словник української мови Д довіяти |
довкола ▶ |
|
Дові́яти, ві́ю, єш, гл. 1) О ветре: достигнуть, долететь. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182. 2) Окончить веять. Коли б біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.