Словник української мови
Борис Грінченко
Д
довіяти
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дові́яти, ві́ю, єш, гл. 1) О ветре: достигнуть, долететь. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182. 2) Окончить веять. Коли б біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.