Словник української мови (1937)/доброхіть
| ◀ доброхітний | Словник української мови Д доброхіть |
доброчинець ▶ |
|
Доброхі́ть, нар. Добровольно. Не підеш доброхіть — силою поведемо. МВ. I. 73. А він то (Сомко) не таківський, щоб оддав доброхіть булаву. К. ЧР. 329.