Словник української мови (1937)/дзвін
◀ дзвіжчати | Словник української мови Д дзвін |
дзвінець ▶ |
|
Дзвін, дзво́ну, м. 1) Колокол. Бубонів, як міський дзвін. МВ. I. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звон. Дати на дзво́ни. См. Давати. 3) Род детской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Род писанки. КС. 1891. VI. 37. Ум. Дзвіно́к, дзво́ник.