Словник української мови (1937)/двориченько
◀ дворик | Словник української мови Д двориченько |
дворище ▶ |
|
Двори́ченько, ка, м. = Дворяченько. Ум. от дворяк. Ой поїхав двориченько на полювання, пустив кониченька на попасання… Став двориченько, та став на поміст, приїжджає до дворика, від милої вість. Чуб. V. 774.