Словник української мови (1937)/гулий

by Борис Грінченко

◀ гулати

Словник української мови Борис Грінченко Г гулий

гулити ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

I. Гу́лий, а, е. Безрогий (о волах, коровах). Запрігши гулих він, — ну переліг орати. Г. Арт. (О. 1861. III. 94). Гулий віл. Мнж. 182.

II. Гу́лий, лого, м. Птица: красношейка. Вх. Пч. II. 12.