Словник української мови (1937)/грунт

by Борис Грінченко

◀ грундзюватий

Словник української мови Борис Грінченко Г грунт

грунталя ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Грунт, ту, м. 1) Надел, земля, участок земли; усадьба. Продав грунт вічними часами. Ном. № 14064. Ходім, де твій батьківський грунт. Рудч. Ск. II. 154. Грунта, великі маєтки збуває. АД. I. 95. Осіли на рангових або на магістратських та чернечих грунтах. К. ЧР. 198. 2) Почва. Там добрий грунт — усе як з води йде. 3) Основа, основание. Земля не може рушити з грунту свого. Чуб. I. 69. Слово — вітер, а письмо — грунт. Ном. № 10664. Ум. Гру́нтик.