Словник української мови (1937)/гребти
| ◀ гребовиця | Словник української мови Г гребти |
гребтися ▶ |
|
Гребти́, бу́, бе́ш, гл. прош. вр. гріб, гребла́, гребло́. 1) Гресть (веслом). Так гребе, що страх, човном. Рудч. Ск. I. 206. І стали веслами гребти. Котл. Ен. II. 8. Гребти́ у ход. Гресть прямо вперед; спід човна́ гребу́ть, чтобы поворотить лодку; через о́бшивку — для быстрого хода. Вас. 189. 2) Сгребать (о сене). Дівчата на луці гребли, а парубки копиці клали. Шевч. 453. 3) Рыть, разгребать. Собаки лапами гребуть. Ном. Курка що гребе, то все на себе. Ном. № 9740. Кінь гребе копитом.