Словник української мови
Борис Грінченко
Г
голос
Київ: Соцеквидав України, 1937

Го́лос, су, м. Голос. Козацьким голосом гукає. ЗОЮР. I. 217. Почула Леся Кирила Тура голос. К. ЧР. 136. На таки́й го́лос. Таким голосом. Питає його на такий саме голос, як у дочки. Чуб. II. 201. Уго́лос. Громко. Ой прийшли до Дунаю та уголос гукнули. О. 1862. X. 2. Плаче-плаче, а далі й заридає уголос. МВ. (О. 1862. III. 60). Іван уголос тужить. О. 1861. IV. 62. Уго́лос уда́рились. Заплакали громко. Г. Барв. 58. Иногда в том же значении совсем без глагола. Батько і мати бачуть лихо, та вголос. ХС. VII. 455. Справді робиться страшно. Деякі вже й уголос. Г. Барв. 207. Не свої́м го́лосом. Громко, испуганно, неестественно. Кричить не своїм голосом. Ном. № 3460. У свини́й го́лос. Несвоевременно; чаще всего: очень поздно. Ном. № 7797. Пода́ти го́лос. Отозваться. Марина перша було подає голос. Левиц. I. 112. В оди́н го́лос. Одинаково. Чи можна ж, щоб стільки людей брехало та все в один голос? Наго́лос. Громко. Брат читає коло стола наголос. Федьк. Ум. Голосо́к, голосо́чок, голосо́нько. Кого я люблю — по голосоньку пізнаю. Чуб. V. 1067.