Словник української мови (1937)/відтухати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
відтухати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відтуха́ти, ха́ю, єш, сов. в. відту́х(ну)ти, ну, неш, гл. Спадать, спасть, уменьшаться (об опухоли). Що ж тобі відтухає на горличку? Змиев. у.