Словник української мови (1937)/відряджати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
відряджати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відряджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. відряди́ти, джу́, диш, гл. = Виряджати, вирядити. Поставили йому хату й відрядили і нічого не дали. Чуб. Пошлю послів десятків з п'ять і мушу дари одрядити. Котл. Ен.