Словник української мови (1937)/відрубувати
| ◀ відрубок | Словник української мови В відрубувати |
відряджати ▶ |
|
Відру́бувати, бую, єш, сов. в. відруба́ти, ба́ю, єш, гл. 1) Отрубывать, отрубить. Голову йому відрубав. Рудч. Ск. II. 69. Відрубай кінець, щоб коротша палиця була. 2) Только сов. в. = Відрізувати 2. А вона мені як одрубала, та ще й при дочках. Левиц. I. 140.