Словник української мови (1937)/відпірчити
| ◀ відпірка | Словник української мови В відпірчити |
відпічнути ▶ |
|
Відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высечь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.
| ◀ відпірка | Словник української мови Борис Грінченко В відпірчити |
відпічнути ▶ |
|
Словник української мови — В
відпірчити
Борис Грінченко
1937
Відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высечь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.