Словник української мови (1937)/відвістити

by Борис Грінченко

◀ відвійок

Словник української мови Борис Грінченко В відвістити

відвість ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Відвісти́ти, віщу́, сти́ш, гл. Послать весть, известие в ответ, ответить. ЗОЮР. I. 246. Громада одвістила…, що Микола добра людина. О. 1861. VIII. 24. Ні, — одвістив. Марко Вовчок. (Основа. 1862. I. 76).