Словник української мови
Борис Грінченко
В
відати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ві́дати, даю, єш, (вім, віси́, вість), гл. Знать, ведать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет.