Словник української мови (1937)/від'їздити

by Борис Грінченко

◀ від'їзд

Словник української мови Борис Грінченко В від'їздити

від'їзний ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Від'ї́здити, жджу, диш, гл. Отъездить, кончить, перестать ездить. Од'їздила вже своє. Сим. 236.

Від'їзди́ти, жджу́, ди́ш, сов. в. від'ї́хати, ї́ду, деш, гл. 1) Отъезжать, отъехать от чего. Від'їхав уже від воріт. 2) Уезжать, уехать. До города Крилова від'їздити. Макс.