Словник української мови (1937)/волочити

by Борис Грінченко

◀ волочини

Словник української мови Борис Грінченко В волочити

волочитися ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Волочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Шевч. 545. Копиці волочив. Греб. 378. 2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать. Ном. № 4063. 3) Бороновать (после посева). Чуб. VII. 401. Посіяв і волочить. Грин. II. 151. Удівонька пшениченьку сіє, посіявши, стала волочити. Мет. 357.