Словник української мови (1937)/вистачати
| ◀ вистарітися | Словник української мови В вистачати |
вистачення ▶ |
|
Вистача́ти, ча́ю, єш, сов. в. ви́стачити, чу, чиш, гл. 1) Хватать, хватить, стать, быть достаточным. Одних тенет вистачить на дві милі. Стор. II. 219. 2) Доставить, поставить в достаточном количестве. Їм… треба вистачити добре їсти. Левиц. I. 501. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Стор. II. 226. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. Греб. 383. На всіх не ви́стачиш. Всех не удовлетворишь.