Словник української мови (1937)/випадати
| ◀ виорюватися | Словник української мови В випадати |
випадковий ▶ |
|
Випада́ти, да́ю, єш, сов. в. ви́пасти, ду, деш, гл. 1) Выпадать, выпасть. Аж очі випадають, так голова болить. Ном. № 10046. Як рак з кошеля випав, так багачеві таляр з калити. Ном. № 13371. Вітер і сніг випадає, чумак в полі пропадає. Рудч. Чп. 238. Випав сак і тому бідному. Ном. № 2108. 2) Случаться, случиться, приходиться. Випало мені якось бути у його в хаті. Така мені доля гірка випала. МВ. (О. 1862. III. 47). О. Гервасієві саме тоді випала дорога. Св. Л. 94. Яке коли нещастя випаде. Драг. 75. Випада́є: а) случается, приходится. Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить, — все випада таки Рябка притьмом побить. Г. Арт. (О. 1861. III. 85). Не випада́є. Не следует, не приходится, неприлично. Рудч. Ск. I. 124. Мені не випадає так казать. Волын. г.; б) значит, следовательно, выходит. Випада, ви усі три були дурні, а вона розумна. Грин. II. 275. Коли се все зробиш як слід, — ти, випада, розумний. Грин. II. 276.