Словник української мови (1937)/верба
| ◀ вера | Словник української мови В верба |
вербина ▶ |
|
Верба́, би́, ж. 1) Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. У його на вербі́ гру́ші росту́ть. Он врет, он говорит небылицы. Куди́ не пі́деш, то золоті́ ве́рби росту́ть. Везде испортишь дело. Рудч. Ск. II. 61. Вербу́ носи́ти поча́в. Запил. Грин. I. 233. 2) — ди́ка = Дереза. Вх. Пч. I. 11. Ум. Ве́рбка, верби́ця, верби́чка, верби́ченька, ве́рбочка.