Словник української мови (1937)/вартівник
| ◀ вартий | Словник української мови В вартівник |
вартівничий ▶ |
|
Вартівни́к, ка́, м. Сторож, караульный, часовой, конвойный. Він був… економом в с. Л. і вечером пішов на тік подивитись, чи є вартівники. Драг. 58. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть. Каменец. у. Ум. Вартівничо́к, вартівни́ченько. Суть бо в мене два вартівниченьки, будуть вартувати мої кониченьки. Pauli. См. Вартник, вартовий, вартовик, вартівничий.