Словник української мови
Борис Грінченко
Б
баламут
Київ: Соцеквидав України, 1937

Баламу́т, та, м. 1) Возмутитель, нарушитель душевного покоя, обольститель. Чуб. V. 398. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш. Нп. 2) Знахарь. Чуб. III. 193. 3) Рыба макрель, Scombres scombrus. Черном. Вх. Пч. II. 21.