Словник української мови (1927)/кінь
◀ кінчити | Словник української мови К кінь |
кінський ▶ |
|
Кінь, коня́, м. 1) Конь, лошадь. Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. Їдуть вони поле, їдуть і другеє, а на третє поле став кінь спотикаться. Мет. *Бу́ти на коні́ й під коне́м. Испытывать многое, пройти огонь и воду. Були вони і на конях і під кіньми, і в ступі й за ступою. Кон. II. 71. *Хоч коне́м грай. Просторно. Добра хата, хоч конем грай. Мирн. I. 372. 2) Детская игра в мяч, когда поймавший мяч садится на бросавшего и кричит: продай коня! Каменец. у. О 1861. XI. Свидн. 36. 3) Часть ткацкого станка. См. Верста́т.