Словник української мови (1927)/котвиця
| ◀ котарь | Словник української мови К котвиця |
котел ▶ |
|
*Ко́твиця, ці, ж. Якорь. Врешті грек підняв котвицю, і чорний баркас, підхоплений брудною хвилею, що з ніг до голови змила татар, посунув до берега. Коцюб.