Словник української мови (1927)/коса
| ◀ кос | Словник української мови К коса |
косак ▶ |
|
Коса́, си́, ж. 1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть ніби-то косить. ЗОЮР. I. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обух ее — прут, носок — пи́сок, часть около пи́ску — ко́лос, конец острия — жало́, пятка — п'я́тка, в которой находится пупе́ць, входящий в я́мку косовища; пятку придерживает на косовище железное кольцо — пе́рстінь, а сверх того еще железная за́ківка и деревянный па́склин (клин). Шух. I. 169. 2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Нп. 3) Только мн. ч. и в некоторых местностях: Ко́си. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом. 4) Луковая плетеница, венок, в который вплетены луковицы. Вас. 204. 5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310. *6) Песчаная гряда на воде. Сл. Яворн. 7) = Коса́рь 2. Вх. Уг. 246. 8) Мн. = Коса́рь 4. Вх. Лем. 427. 9) Коса́ Богома́терина. Раст. Hypericum numifusum. Черк. у. Ум. Кі́ска, кі́сонька, кі́сочка, ко́ска, ко́сонька, *косиня́. По три копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. Коси́ще. В тих багатих паннів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.