Словник української мови (1927)/колос
| ◀ колопня | Словник української мови К колос |
колосина ▶ |
|
Ко́лос, су, м. 1) Колос. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Ном. № 2472. Шумить золотим колосом пшениця. Левиц. I. 77. *Викида́ти ко́лос. Пускать колос, начитать колоситься. Уже ячмінь колос викидає. Пшениця колос викинула. Крим. 2) Часть косы (орудия), находящаяся перед ее концом, носком. Шух. I. 169. Ум. Колосо́к.