Словник української мови (1927)/заручати
| ◀ заручання | Словник української мови З заручати |
заручатися ▶ |
|
Заруча́ти, ча́ю, єш, сов. в. заручи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Обручать, обручить. А вже ж твою дівчиноньку заручили люде. Чуб. V. 111. 2) Только сов. в. Наставить руки? Пример см. при слове заножи́ти.