Словник української мови (1927)/запір

by Борис Грінченко

◀ запіперечитися

Словник української мови Борис Грінченко З запір

запірати ▶

Київ: Горно, 1927

Запі́р, по́ру, м. 1) Запор (у двери и пр.). 2) Задержка, преграда. Вчинився запір на ріці. Вх. Зн. 20. 3) Рулевая часть байдака́. Черк. у. 4) Проклятие, бранное слово. Вх. Лем. 416.