Словник української мови (1927)/запірати
| ◀ запір | Словник української мови З запірати |
запіратися ▶ |
|
Запіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. запе́рти, пру́, ре́ш, гл. 1) Запирать, запереть. Скриплять ворітонька — не можу заперти. Чуб. V. 123. Лю́дям губа́ не запе́рта — равнозн. русскому: на чужой роток не накинешь платок. Ном. № 6982. 2) Всаживать, всадить (так, что трудно вынуть); затаскивать, затащить куда. Запер таки затичку в пляшку. Гринч. Як поперли сани, то й не знаю, куди б заперли, як би люди не зупинили. Гринч.