Словник української мови (1927)/запопадати
| ◀ запона | Словник української мови З запопадати |
запопадливий ▶ |
|
Запопада́ти, да́ю, єш, сов. в. запопа́сти, паду́, де́ш, гл. 1) Ловить, поймать, захватывать, захватить, схватить. Де ж це він коняку запопав? Мнж. 131. Хоче, бач, Марко запопасти його і дати йому доброго прочухана. Стор. МПр. 169. Як би запопасти її так, щоб вона вже не вирвалась з його лапок. Мир. Пов. I. 165. 2) Попадать, попасть. Пішли, куди хто запопав. Котл. Ен. I. 15. *3) Приобретать, приобрести; снискивать, снискать. Запопада́ти ла́ски. Снискивать (искать) расположение. Кочубей видимо запопадає царської ласки. Лепкий.