Словник української мови (1927)/закуріти

by Борис Грінченко

◀ закурити

Словник української мови Борис Грінченко З закуріти

закуркувати ▶

Київ: Горно, 1927

Закурі́ти, рі́ю, єш, гл. Задымиться, подняться пыли; побежать так, что пыль поднимается. Чорт сам не свій. «Ой, пропав же я, каже, пусти мене, пусти!»… Чоловік тоді його зсадив з груші, — чорт аж закурів. Рудч. Ск. II. 25.