Словник української мови (1927)/завідати
| ◀ завідатор | Словник української мови З завідати |
завідка ▶ |
|
Заві́дувати, дую, єш, сов. в. заві́дати, даю, єш, гл. 1) Навещать, навестить, проведывать, проведать. Нехай мене той завіда, що в полі обіда. Чуб. V. 13. Як на ту ж пеню і стара Чайчиха не завідає нас. МВ. II. 122. 2) Отведывать, отведать. Або води завідаю, або петлі на шию. Ном. № 4086.