Словник української мови (1927)/дідизний

by Борис Грінченко

◀ дідизна

Словник української мови Борис Грінченко Д дідизний

дідик ▶

Київ: Горно, 1927

Діди́зний, а, е. 1) Унаследованный от предков, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126. 2) Очень старый. А той Грива був старий дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201).