Словник української мови (1927)/доба
| ◀ до | Словник української мови Д доба |
добавити ▶ |
|
Доба́, би́, ж. 1) Сутки. Угор. Дві добі лежав я в ліжку. Як я умру, до візьмеш мене на три доби до церкви, і дяк нехай три ночі читає надо мною псалтиру. Чуб. I. 201. 2) Пора, время. Нічної доби з неволі утікали. Дума. Ув обідню добу там і опинивсь. Стор. В таку добу під горою щось біле блукає. Шевч. 26. 3) Возраст. Два молодці так вашої доби. Змиев. у. См. Діб. *4) Эпоха, период. Доба натурального господарства. Пр. Пр.