Словник української мови (1927)/білило

by Борис Грінченко

◀ білилечко

Словник української мови Борис Грінченко Б білило

білина ▶

Київ: Горно, 1927

Біли́ло, ля, с. 1) Белая краска, все, чем можно белить, убелять. Та й купили білила… дідам бороди білити. Грин. III. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. I. 39. 2) = I. Біль 1 ? Ой десь же ти, дівчинонько, з китаєчки звита, що ти мене задержала з вечора до світа. «Ой з китайки, не з китайки, з білого білила». Мет. 45. Ум. Біли́лечко. Чуб. IV. 70.