Словник української мови (1927)/біль
| ◀ білш | Словник української мови Б біль |
більмак ▶ |
|
I. Біль, бі́лі или бе́лі (зват. п. бі́ле и бе́ле), ж. 1) Белые нитки для шитья. Чуб. VII. 574. Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила: «ой бе́ле моя, тонка бе́ле!» Нп. Стоять намети як біль біленькі. Чуб. III. 275. Шиє вона шовком-біллю свому милому на неділю. Нп. Всю ніч не спала, біль сукала. Мет. 313. Я з тебе, біле, плахту витчу. Мил. 84. 3) Часть дерева, следующая непосредственно за корой. НВолын. у. 4) Белизна. Полюби́ мене́ в чо́рні, а вже в бі́лі полю́бить і аби́ хто. Ном. № 2317. Полюбите нас чорненькими, а беленькими нас всякий полюбит. 5) Сало. Вх. Лем. 392. Ум. Бі́лечка. Забери собі біль-білечку. Чуб. III. 470.
II. Біль, лю, м. Белая краска, белило. Ой у полі коршма дильом дильована, дильом дольована, більом більована. Нп. (Бердич. д.).
III. Бі́ль, бо́лю, м. Боль, страдание. Чужий біль нікому не болить. Ном. № 2344.