Словарь української мови (1924)/челядин
◀ челяда | Словарь української мови Ч челядин |
челядина ▶ |
|
Челяди́н, на, об. 1) Взрослый сынъ, взрослая дочь. О. 1861. XI. Кух. 37. Мил. 159. Бо чумак, бо чумак, бо чумацька дитина, — на те й мати вродила, щоб дівчина любила хорошого челядина. Рудч. Чп. 184. Да молодая дівчинонька челядин да вирвала орішечок як один. Грин. III. 625. Вона її да й уродила — хорошого челядина. Маркев. 143. 2) = Челядник. Вх. Зн. 79.